ІМУНІЗАЦІЯ: ВІХИ ІСТОРІЇ, ДОСЯГНЕННЯ, ПРОБЛЕМИ

До Європейського тижня імунізації

Активна імунізація — один із основних напрямів імунопрофі­лактики інфекційних захворювань, що ґрунтується на створенні в популяції протективного імунітету й, відповідно, стійкості до певних інфекцій шляхом створення чи посилення штучного імунітету в про­цесі вакцинації. Мета активної імунізації — викорінення інфекцій, зниження захворюваності й смертності, збільшення тривалості та якості життя.

Завданнями імунопрофілактики є контроль (control of infections) – зменшення кількості випад­ків захворювань або повна їх ліквідація;  елімінація (elimination) – зникнення випадків захворювання на великій території в результаті припинення передачі збудника ін­фекції, коли вона не відновлюється в разі появи завізного випадку;  ерадикація (eradication) — ліквідація, викорінення хвороби, глобальне припинення передачі та зникнення збудника інфекції. Єдиний приклад успішної ерадикації – ліквідація натуральної віспи.

Основні віхи історії вакцинології:

1100 — перша згадка про щеплення проти віспи в Китаї;

1721 — уведення щеплень проти віспи у Великобританії (варіо­ляція);

1796 — щеплення проти коров’ячої віспи, зроблене Е.Дженнером, уведення терміну «вакцинація»;

1798 – вакцинація проти віспи;

1870 – виготовлення першої живої бактеріальної вакцини (про­ти курячої холери) JI.Пастером;

1884 – виготовлення першої живої вірусної вакцини (проти ска­зу) Л.Пастером;

      1923 – початок використання вакцини проти дифтерії для людей;

1927 – початок використання вакцини проти правця для людей та вакцини БЦЖ;

1935 – початок використання вакцини проти жовтої гарячки для людей;

1955 – ліцензування інактивованої поліовірусної вакцини (Солка);

1963 – ліцензування корової та тривалентної оральної поліомієлітної вакцини;

1967 – початок вакцинації проти епідемічного паротиту;

1970 – початок вакцинації проти краснухи;

1975 – створення першої субодиничної вакцини (очищений НВзАе);

1986 – створення першої рекомбінантної вакцини (проти гепа­титу В);

1995 – ліцензування вакцини проти вітряної віспи.

Інфекційні захворювання — це глобальна проблема, над якою працюють науковці всього світу. Із впровадженням щеплення проти натуральної віспи вдалося ліквідувати хворобу, яка під час епідемій призводила до смерті десятків мільйонів людей. Повну ліквідацію натуральної віспи зафіксовано ВООЗ у 1979 р. і з цього року відмі­нено вакцинацію проти неї.

У 1988 р. ВООЗ затвердила програму ліквідації поліомієліту. За період її впровадження досягнуто разючих результатів. У 1980-і роки щорічно в світі реєстрували близько 300 тис. випадків паралітичного поліомієліту, у 2006 р. – уже 1915 випадків – менше у 150 разів. В Україні масове щеплен­ня оральною поліомієлітною вакциною (ОПВ), починаючи з 1959 р., дозволило знизити захворюваність із понад 3 тис. випадків до оди­ничних. Останній випадок виділення дикого поліовірусу в Україні зареєстровано в 1993 р. У 2002 році Україна у складі Європейського ре­гіону ВООЗ була сертифікована як територія, вільна від циркуляції дикого поліовірусу. Ще раніше такий статус отримали Американ­ський і Західно-Тихоокеанський регіони. Однак залишаються краї­ни, що є ендемічними щодо поліомієліту. У 2016 році зареєстровано 37 випадків поліомієліту, спричиненого диким вірусом поліомієліту 1-го типу (Пакистан – 20, Афганістан – 13, Нігерія – 4 випадки); станом на лютий 2017 р. зареєстровано вже 2 випадки поліомієліту в Афганістані, один – у Пакистані. На жаль,  до переліку країн із високим ризиком виникнення спалахів поліомієліту ввійшла Україна через низький рівень імунізації.

Неспроможність зупинити поширення поліомієліту в ендеміч­них регіонах може призвести до того, що через 10 років у світі що­річно будуть з’являтися до 200 тис. нових випадків захворювання.

З уведенням щеплення проти кору в США та інших країнах Американського континенту захворюваність на кір різко знизилась. Однак майже 10% смертей дітей віком до 5 років у світі спричинені цією інфекцією. В Україні після впровадження планової імунізації проти кору в 1968 р. захворюваність знизилася в 6-10 разів. Проте спалахи інфекції продовжують виникати. Остан­ній спалах кору почався в середині 2005 р. в м. Києві та Київській області. Хворіли переважно дорослі (65 % — особи віком 16-29 ро­ків), 5 осіб померли. Кількість випадків кору в Україні становила 83% усіх випадків інфекції в Європейському регіоні ВООЗ, що включає 53 країни. Зважаючи на те що в Україні виявлено значну кількість осіб, сприйнятливих до кору, експерти ВООЗ рекоменду­вали МОЗ України провести додаткову імунізацію проти кору і крас­нухи всьому населенню віком 16-29 років.

До кампанії додаткової імунізації у 2008 р. було включено щеп­лення проти краснухи у зв’язку з високим ризиком вродженої крас­нухи, яка в Україні просто не діагностується через дефіцит реакти­вів для лабораторного підтвердження. Водночас у нашій країні на­явна велика кількість дітей із вродженою глухотою, сліпотою і дітей з розумовою відсталістю, причиною чого, не виключено, є саме вроджена краснуха, розвитку якої можна запобігти. У світі щорічно реєструють близько 100 тис. випадків вродженої краснухи.

Протягом останнього століття значних змін зазнала епідемічна ситуація стосовно дифтерії. Уведення планових щеплень сприяло значному зниженню захворюваності, майже до спорадичної, що при­звело до ослаблення уваги до цієї інфекції в Україні та інших краї­нах колишнього Радянського Союзу. Поява масивної антипропаганди щодо імунопрофілактики в пресі зумовила низькі рівні щеплен­ня дитячого населення, результатом чого стала епідемія в 1990-х ро­ках, яка забрала життя багатьох людей. Як під час епідемії, так і тепер хворіють на дифтерію переваж­но дорослі. Переважна більшість зареєстрова­них випадків дифтерії мали тяжкий перебіг, зберігається висока летальність. Створений у процесі вакцинації антитоксичний імунітет не може пере­шкоджати інфікуванню слизових оболонок коринебактеріями дифте­рії.

Для профілактики туберкульозу застосовують вакцину БЦЖ, що містить живі атенуйовані бактерії. Реакцію на її введення нерідко на­зивають «малою хворобою». Частота ускладнень при вакцинації БЦЖ, за даними досліджень, проведених у Вінницькій області, становила 0,12% після вакцинації та 0,15% після ре­вакцинації. Згідно з даними ізраїльських дослідників, ускладнення вакцинації спостерігаються ще частіше (від 1,1 до 2,5%). З усіх ускладнень 98% становлять лімфаденіти. Особливо небезпечним є введення вакцини БЦЖ дітям із первинними комбінованими імуно­дефіцитами, які при народженні, на жаль, майже не діагностуються. Незважаючи на частоту ускладнень, на сьогодні вакцинація проти туберкульозу є обов’язковою у 64 державах, офіційно рекомендова­ною – у 118 країнах і територіях світу. Механізм захисту полягає в обмеженні гематогенного поширення мікобактерій з місця первин­ної інфекції, що знижує ризик тяжкого перебігу захворювання. В Україні, враховуючи значну поширеність туберкульозу, неможливо відмовитися від щеплення вакциною БЦЖ, оскільки доведено, що вакцинація захищає від найнебезпечніших форм туберкульозу – мі­ліарного туберкульозу та туберкульозного менінгіту.

Щороку пневмонія забирає життя 1-2 млн дітей, тобто більше ніж СНІД, малярія і туберкульоз разом. Відомо, що проти основних збудників пневмонії існують ефективні вакцини, які застосовують у багатьох країнах. Наприклад, вакцинацію проти геліофільної інфекції уведено в національні календарі багатьох країн Європи та Америки. Гемофільна паличка, особливо тип b (Haemophilus influen ­zae Ь — Hib), також є причиною інших інвазивних захворювань, за­грозливих для життя.

В Україні до введення щеплень проти НіЬ понад 400 дітей помирало щорічно від тяжких бактеріальних інфекцій (пневмонія, септи­цемія, гнійні менінгіти), третина з яких зумовлена НіЬ. Після впро­вадження вакцинації показник смертності від цих захворювань зни­зився в 1,5—2 рази. Універсальну вакцинацію проти НіЬ проводять у 191 країні.

Відомо, що вакцину проти гепатиту В називають першою про­тираковою вакциною. Це пов’язано з тим, що в дітей, інфікованих від матері вірусом гепатиту В, захворювання в 95% набуває хроніч­ного перебігу (часто без явних симптомів) і призводить уже в зріло­му віці до цирозу або раку печінки. Доведено, що щеплення ново­народжених проти гепатиту В запобігає розвитку інфекції в дитини, а отже, є профілактикою цирозу та раку печінки. Сучасні вакцини проти гепатиту В – це найбільш безпечні вакцини. Вони рекомбінантні, містять лише НВ8А§, який отримують за допомогою генної інженерії, тобто компонентів вірусу в цих вакцинах немає. Інфіку­ватися і захворіти на гепатит унаслідок щеплення проти гепатиту В неможливо.

Ольга Бастаногова, лікар-імунолог дитячий консультативної поліклініки КП «Полтавська обласна дитяча клінічна лікарня»

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

six − 5 =