СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РЕАБІЛІТАЦІЇ ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

17 листопада – Всесвітній день передчасно народжених дітей

Новітні технології, якісна перинатальна допомога та вторинний етап виходжування передчасно народжених дітей  позитивно вплинули на показники малюкової смертності. Як результат,  перед країною постали глобальні  завдання про комплексне забезпечення ефективною реабілітаційною програмою дітей, оскільки  на тлі зменшення смертності передчасно народжених зростає їх інвалідизація. Так, уже доведена закономірність, що у 6-12% випадків недоношених малюків спостерігаються тяжкі порушення здоров’я: у 9% формується дитячий церебральний параліч, у 2-18 % вади зорового сприйняття, у 2-14% – порушення слуху і близько в 3% – когнітивні розлади. 

 У більшої частини цих пацієнтів порушення в стані здоров’я виникли в ранньому постнатальному віці та були зафіксовані вже на першому році життя у вигляді соматичної патології. Тому дуже важливо своєчасно надати пацієнту медико-реабілітаційну допомогу з метою попередження формування  незворотних уражень нервової системи, органів зору або слуху та затримку психічного розвитку. Після лікування та виходжування для підвищення якості життя такі передчасно народжені діти потребують подальшого організованого динамічного спостереження, лікування та догляду мультидисціплінарою командою фахівців багатьох спеціальностей в умовах медикосоціальних центрів раннього втручання та кабінетів катамнезу.

Загальними принципами проведення реабілітації є:

  • орієнтованість на особу, що передбачає безпосередню участь особи, яка потребує реабілітації, або її законного представника, у розробці, реалізації та коригуваннях індивідуальної програми реабілітації;
  • цілеспрямованість – організація реабілітаційного процесу має бути спрямована на досягнення довго- та короткострокових цілей;
  • вчасність – реабілітація має розпочинатися в гострому періоді, одразу після стабілізації стану пацієнта, індивідуальна реабілітаційна програма має негайно коригуватися при будь-яких змінах функціонального стану особи;
  • послідовність – кожний наступний етап реабілітаційного процесу має бути пов’язаний з попереднім етапом та враховувати фактичні зміни функціональні стану особи, що потребує реабілітації;
  • неперервність – реабілітаційний процес має відбуватися безперервно протягом етапів реабілітації, з метою максимального використання потенціалу стратегії відновлення;
  • мультидисциплінарність – реабілітаційний процес забезпечується організованою групою фахівців (мультидисциплінарною командою);
  • функціональна спрямованість – реабілітаційні заходи мають на меті досягнення цілей, скерованих на відновлення, збереження або компенсацію функцій, необхідних для повсякденного функціонування, соціальної та професійної адаптації.

На першому році життя організм дитини має великі потенційні можливості до відновлення пошкоджених або затриманих в своєму розвитку функцій органів і систем. Цьому багато в чому сприяють індивідуальні заняття з фізичної реабілітації. У недоношених дітей, з яким застосовують заходи фізичної реабілітації, в 2–3 рази рідше виникають респіраторні вірусні інфекції, швидше нормалізується м’язовий тонус, поліпшується емоційний стан – діти раніше починають усміхатися, стежити за предметами, що рухаються, та ін.

Фізична терапія дітей першого року життя, які народилися до терміну, ґрунтується на особливостях їх фізіології: недостатній розвиток кори головного мозку, незрілість окремих мозкових структур і слабкість адаптаційного механізму, а також недосконалість терморегуляції і обмінних процесів та ін. В перші тижні життя у недоношених дітей відзначаються загальна млявість, знижений тонус мускулатури, малорухливість, слабкість безумовних рефлексів або повна їх відсутність. У деяких малюків 2–3-місячного віку процес збудження починає переважати над процесом гальмування, що виражається в порушенні сну: дитина часто прокидається і засинає, тонус її м’язів значно підвищений, спостерігається надмірна рухова активність. Крім того, в зв’язку з низькою опірністю організму недоношені діти схильні до різних респіраторних інфекцій, після яких, як правило, розвиваються ускладнення.

Однією з основних характеристик у діагностиці незрілості центральної нервової системи є порушення м’язового тонусу. Метою проведення лікувального масажу передбачено: нормалізація м’язового тонусу; стимулювання рухової активності та формування моторики; покращення та збільшення як пасивної, так і активної мобільності суглобів кінцівок. Основною метою занять лікувальною фізичною культурою недоношених дітей є: розвиток випрямляючих рефлексів, життєвонеобхідних навичок та рухових функцій у відповідності з етапами розвитку рухових можливостей здорової дитини першого року життя; вертикалізація тіла дитини. Лікувальна фізична культура включає в себе загальнорозвивальні вправи: рефлекторні, пасивні, активні з допомогою, активні, корекційні вправи, лікування положенням.

При формуванні програми фізичної терапії фахівці мультидисциплінарної команди враховують етапність та швидкість розвитку дитини. Оцінка психомоторного розвитку дитини проводиться при кожному профілактичному огляді і здійснюється за такими критеріями: – моторика – цілеспрямована маніпулятивна діяльність дитини; – статика – фіксація та утримання певних частин тулуба в необхідному положенні; – сенсорні реакції – формування відповідних реакцій на світло, звук, біль, дотик; – мова – експресивне мовлення та розуміння мови; – психічний розвиток – позитивні та негативні емоції, становлення соціального віку.

Методика масажу та лікувальної фізичної культури для таких дітей розробляється з урахуванням особливостей їх фізіології.  Головними завданнями комплексів є загартовування організму, його оздоровлення та стимуляція правильного розвитку дитини. Особлива увага приділяється основним рухам – поворотам, повзанню, стоянню, сидінню, ходьбі – і супроводжуючим їх позитивним емоціям. Крім того, недоношені діти повинні тренувати слух, мову і зір, удосконалювати функції серцево-судинної і дихальної систем, а також роботу вестибулярного апарату.

Основна мета застосування гідротерапії у комплексній програмі ранньої фізичної реабілітації: розвиток активних рухових функцій; загартування організму дитини; підготовка опорно-рухового апарату до прямостояння та вертикалізації тіла; формування послідовного розвитку рухових функцій дитини; формування правильного рухового стереотипу. Важливим акцентом реабілітації дітей з різним ступенем недоношеності є необхідність правильного позиціонування дитини.

Таким чином, недоношені новонароджені діти першого року життя вимагають особливої уваги фахівців, регулярного спостереження за ними, урахування анатомофізіологічних особливостей дитини, систематичного застосування засобів фізичної терапії для корегуючого впливу на їх організм.

Головна мета реабілітації – мінімізувати наслідки настільки, щоб зростаючи, дитина могла жити незалежним самостійним життям, настільки, наскільки це можливо. Та для досягнення цієї мети життєво необхідно з самого раннього віку проводити реабілітаційні заходи, які допоможуть уникнути супутніх ускладнень  та максимально реалізують руховий та інтелектуальний потенціал малюка. 

Слід пам’ятати, що ефективність ранніх реабілітаційних програм, спрямованих на формування правильного психомоторного розвитку та досягнення високого рівня соціальної адаптації передчасно народженої дитини, залежить від цілеспрямованості та  активної участі батьків. 

Юлія  Вовк, лікар-педіатр Центру розвитку дітей раннього віку КП «Полтавська обласна дитяча клінічна лікарня Полтавської обласної ради»

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

3 × 3 =