РІВНІ СЕРЕД РІВНИХ

3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю

Народження людини, це завжди свято для батьків, близьких, рідних.

  І завжди – мрії про щасливе, довге, плідне життя. Кожен малює своєму малюкові цікаве дитинство, змістовні, незабутні роки навчання, роки професійного зміцнення і зростання. А за довгими, плідними роками життя людини зазвичай настає період заслуженого відпочинку.

     Проте не завжди життя проходить за чіткими планами. Виникають ситуації, що змінюють умови життя: хвороби, аварії, стихійні лиха.

Людиною з інвалідністю стають не за власним бажанням, або з власного дозволу. Інколи доля вносить свої корективи у наші плани. Жаліти таких людей не потрібно, але допомогти їм почуватися так само, як і решта членів суспільства, має кожен. Цивілізована держава забезпечує комфортні умови життя кожному, у тому числі людям, які отримали інвалідність чи тимчасові обмеження у рухливості, не можуть самостійно забезпечувати собі простих життєвих потреб.

Саме для цього розробляються державні і місцеві програми соціальних служб, на це направлені існуючі державні будівельні норми і правила. Під час працевлаштування існує квота для людей з інвалідністю. Це стосується і закладів дошкільного виховання, навчальних закладів, медичних установ, торговельних і розважальних закладів, транспортних перевізників, організацій і підприємств, що використовують працю людей. Плануючи розвиток підприємств і організацій, будівництво житлових, офісних, торгових, промислових, розважальних установ, закладів громадського харчування, інших приміщень, потрібно забезпечити можливість комфортного перебування у них людей з інвалідністю. 

Але не тільки про будівлі треба пам’ятати… З дитячого віку треба надавати цим людям можливість почуватися рівними серед рівних. Щодо таких дітей потрібні не лише комфортні умови, а й виховна робота з однолітками щодо толерантності, розуміння того, що кожна людина має свої особливості і це не може бути приводом для негативу, а навпаки. Інколи люди з інвалідністю підкреслено вимогливіше ставляться до себе та оточуючих. Коли вони почуваються рівними, їх вимогливість послаблюється. Постійне нагадування про вади, прояв жалю шкодять вихованню стійкості, впевненості.

Якщо в людини з інвалідністю настає відчай, значить у найближчому колі чи в суспільстві загалом немає лояльного  ставлення, панує байдужість. Люди з інвалідністю у поважному віці також потребують щоденної сторонньої допомоги. І якщо родина не має змоги забезпечити таку підтримку, зазвичай цю функцію беруть на себе соціальні служби. Але допомога оточуючих ніколи не буває зайвою. Будьте чемними: людина людині завжди має бути товаришем!     

Микола Литвиненко,  директор КП «Кременчуцький обласний шпиталь для ветеранів війни ПОР»    

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

one + 11 =