3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю
Народження людини, це завжди свято для батьків, близьких, рідних.
І завжди – мрії про щасливе, довге, плідне життя. Кожен малює своєму малюкові цікаве дитинство, змістовні, незабутні роки навчання, роки професійного зміцнення і зростання. А за довгими, плідними роками життя людини зазвичай настає період заслуженого відпочинку.
Проте не завжди життя проходить за чіткими планами. Виникають ситуації, що змінюють умови життя: хвороби, аварії, стихійні лиха.
Людиною з інвалідністю стають не за власним бажанням, або з власного дозволу. Інколи доля вносить свої корективи у наші плани. Жаліти таких людей не потрібно, але допомогти їм почуватися так само, як і решта членів суспільства, має кожен. Цивілізована держава забезпечує комфортні умови життя кожному, у тому числі людям, які отримали інвалідність чи тимчасові обмеження у рухливості, не можуть самостійно забезпечувати собі простих життєвих потреб.
Саме для цього розробляються державні і місцеві програми соціальних служб, на це направлені існуючі державні будівельні норми і правила. Під час працевлаштування існує квота для людей з інвалідністю. Це стосується і закладів дошкільного виховання, навчальних закладів, медичних установ, торговельних і розважальних закладів, транспортних перевізників, організацій і підприємств, що використовують працю людей. Плануючи розвиток підприємств і організацій, будівництво житлових, офісних, торгових, промислових, розважальних установ, закладів громадського харчування, інших приміщень, потрібно забезпечити можливість комфортного перебування у них людей з інвалідністю.
Але не тільки про будівлі треба пам’ятати… З дитячого віку треба надавати цим людям можливість почуватися рівними серед рівних. Щодо таких дітей потрібні не лише комфортні умови, а й виховна робота з однолітками щодо толерантності, розуміння того, що кожна людина має свої особливості і це не може бути приводом для негативу, а навпаки. Інколи люди з інвалідністю підкреслено вимогливіше ставляться до себе та оточуючих. Коли вони почуваються рівними, їх вимогливість послаблюється. Постійне нагадування про вади, прояв жалю шкодять вихованню стійкості, впевненості.
Якщо в людини з інвалідністю настає відчай, значить у найближчому колі чи в суспільстві загалом немає лояльного ставлення, панує байдужість. Люди з інвалідністю у поважному віці також потребують щоденної сторонньої допомоги. І якщо родина не має змоги забезпечити таку підтримку, зазвичай цю функцію беруть на себе соціальні служби. Але допомога оточуючих ніколи не буває зайвою. Будьте чемними: людина людині завжди має бути товаришем!
Микола Литвиненко, директор КП «Кременчуцький обласний шпиталь для ветеранів війни ПОР»