РЕАБІЛІТАЦІЯ ПІСЛЯ ІНСУЛЬТУ

Інсульт (у перекладі з латинського «удар») – одна з найтяжчих форм судинних уражень головного мозку. В економічно розвинених країнах інсульт займає друге або третє місце в структурі захворюваності й смертності. У результаті інвалідизації працездатного населення, витрат на тривале лікування й реабілітацію, інсульт наносить суспільству величезний економічний збиток.

У світовій практиці реабілітація після інсульту передбачає участь багатьох спеціалістів: фізичного терапевта (фізичного реабілітолога), який забезпечує відновлення рухових функцій, ерготерапевта (забезпечує відновлення функції кисті), мовного терапевта (відновлення мови і ковтання) (логопеда), медичного психолога (стежить за психологічним станом пацієнта і не допускає депресії). Психологічна реабілітація передбачає вплив на психологічну сферу хворого. Мета – переконати хворого в сприятливому завершенні лікування. Основні моменти, на які потрібно звернути увагу: ставлення хворих до реабілітаційних заходів; вивчення особ ливостей психологічного статусу хворих залежно від стадії й перебігу хвороби; особливості особистості хворого і його ставлення до хвороби; згода або відмова від реабілітаційних заходів; взаємини лікаря й хворого; вибір форм і методів немедикаментозного лікування.

До самостійної ходьби без опори хворий може приступити тільки при хорошій рівновазі і помірному або легкому парезі ноги. Відстань і обсяг пересування поступово збільшуються: ходьба по палаті (або квартирі), потім ходьба лікарняним коридором, по сходах, вихід на вулицю і, нарешті, користування транспортом. Ранній початок реабілітаційних заходів після інсульту, що проводяться з перших днів інсульту (якщо дозволяє загальний стан хворого) і допомагають прискорити і зробити повнішим відновлення порушених функцій, запобігти розвитку вторинних ускладнень (застійної пневмонії, тромбофлебіту, контрактур, пролежнів, м’язової дистрофії). Реабілітація повинна починатися ще в неврологічному відділенні і тривати в реабілітаційному відділенні лікарні або в реабілітаційному центрі (санаторії). Хворі і члени їх сімей повинні брати активну участь у реабілітаційному процесі (зокрема, у виконанні “домашніх завдань” у другій половині дня і у вихідні дні). Прогноз відновлення багато в чому визначається розміром і розташуванням ураженої ділянки мозку, а також точністю і повнотою виконання реабілітаційних заходів.

Основним методом реабілітації інсультних хворих з порушеннями рухів є лікувальна фізкультура (кінезотерапія), в завдання якої входить відновлення (повне або часткове) обсягу рухів, сили і спритності в уражених кінцівках, функції рівноваги, навичок самообслуговування.

У спеціальних реабілітаційних центрах окрім кінезотерапії хворим призначається електростимуляція нервово-м’язового апарату уражених кінцівок і проводяться заняття із застосуванням методу біологічного зворотного зв’язку. Заняття лікувальною фізкультурою починають вже в перші дні після інсульту, як тільки дозволять загальний стан хворого і стан його свідомості. Спочатку це пасивна гімнастика (рух у всіх суглобах уражених кінцівок здійснює не хворий, а реабілітолог або проінструктовані ним родичі чи доглядальниця). Вправи проводяться під контролем пульсу і тиску з обов’язковими паузами для відпочинку.

Надалі вправи ускладнюються, хворого починають саджати, а потім навчають самостійно сідати  і вставати з ліжка. У хворих із вираженим парезом (розладом рухів) ноги цьому етапу передує імітація ходьби лежачи в ліжку або сидячи в кріслі. Хворий вчиться стояти спочатку з підтримкою методиста, потім самостійно, тримаючись за приліжкові раму або спинку ліжка. При цьому хворий прагне рівномірно розподіляти вагу тіла на уражену і здорову ноги. Надалі пацієнт навчається ходьбі. Спочатку це ходьба на місці, потім ходьба по палаті з опорою на приліжкову раму, потім самостійна ходьба з опорою на чотирьох- або трьохніжну  тростину

Відновлення самообслуговування та інших побутових навичок також відбувається поетапно. Спочатку це навчання найпростішим навичкам самообслуговування: самостійному прийому їжі, навичкам особистої гігієни; потім – навчання самостійного одягання (що досить непросто при паралічі руки), користуванню туалетом і ванною. Самостійно користуватися туалетом і ванною хворим з геміпарезом (неповний параліч однієї половини тіла) і атаксією (розладом координації) допомагають різні технічні пристосування: поручні біля унітазу, скоби в стінах ванної кімнати, дерев’яні стільчики у ванні. Ці пристосування неважко зробити як в лікарні, так і в домашніх умовах.

При хорошому відновленні навиків самообслуговування і ходьби хворих треба долучати до домашніх робіт; хворих молодого віку з легкими постінсультними порушеннями слід готувати до повернення на роботу.

О.В.Передерій, лікар-невропатолог КП « 2-а міська клінічна лікарня ПМР»

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

nine − eight =