ЕПІЛЕПСІЯ: ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ, ПЕРША ДОПОМОГА

8 лютого – Міжнародний день боротьби з епілепсією

Епілепсія – це хронічне захворювання, що проявляється різноманітними судомними й безсудомними нападами, а також типовими змінами особистості, психозами, у важких випадках розвитком специфічного слабоумства. Для епілепсії характерне раптове виникнення нападів із рецидивами впродовж життя, тоді як напади, викликані певною відомою причиною вважаються епілептичними реакціями, які слід відрізняти від епілепсії як хвороби. У більшості випадків причина хвороби невідома, але у деяких людей епілепсія виникає внаслідок черепно-мозкової травми, інсульту, пухлини головного мозку, зловживання наркотичними речовинами й алкоголем, та з інших причин. Епілептичні напади спричиняються надмірною й аномальною активністю нервових клітин кори головного мозку. Частота нападів має тісний зв’язок із віком людини, в осіб похилого віку епілептичні напади спостерігаються частіше. Дебют хвороби найчастіше спостерігається у немовлят та осіб похилого віку. Ситуація з хворими на епілепсію в Україні далека від ідеальної. За даними ВООЗ близько 1% людей по всьому світу (65 мільйонів) хворі на епілепсію

Епілепсія вважається одним із найпоширеніших хронічних неврологічних захворювань людини. Епілепсія – це хронічний розлад мозкової діяльності, для якого характерні напади, що повторюються. Ці напади проявляються у вигляді короткочасних мимовільних судом у будь-якій частині тіла або ж по всьому тілу. Іноді людина може зомліти чи втратити контроль за функціями кишечнику або сечового міхура. Такі напади спричинені надлишком електричних імпульсів у групах клітин різних ділянок головного мозку. Епілептичні напади можуть мати форму як незначних провалів у пам’яті, так і тяжких тривалих конвульсій, а також відрізнятися за частотою, виникаючи як менше 1 разу на рік, так і до декількох випадків на день. Один-єдиний напад ще не свідчить про епілепсію, у 5–10% осіб відмічали протягом життя один напад. Ознаки нападів мінливі та залежать від того, у якій ділянці головного мозку починаються порушення. Можуть виникати тимчасові симптоми, наприклад, втрата орієнтації або свідомості, порушення рухових функцій, органів чуття (зір, слух та смак), зміни настрою та ін. Особи з епілепсією, як правило, частіше мають інші проблеми фізичного характеру – переломи та забої, а також такі психологічні стани, як тривожні розлади та депресія. У 60% випадків епілепсії неможливо встановити причину виникнення, це так звана первинна, або ідіопатична епілепсія. Причинами вторинної епілепсії (40% випадків) найчастіше є:

  • пошкодження головного мозку у передпологовий та післяпологовий періоди внаслідок травми, гіпоксії (нестачі кисню);
  • вроджені відхилення від норми або генетичні стани за наявності вад розвитку головного мозку, які зумовлені цими факторами;
  • тяжка травма голови;
  • інсульт, у результаті якого до головного мозку не надходить достатньо кисню;
  • інфекції головного мозку та мозкових оболонок (менінгіт, енцефаліт, нейроцистицеркоз);
  • деякі генетичні синдроми;
  • пухлини.

Для уточнення діагнозу слід виключити інші стани, за яких можливий розвиток подібних симптомів (наприклад втрата свідомості), а також зважити на наявність будь-яких безпосередніх причин їх виникнення. Встановлення точного діагнозу потребує ретельного обстеження. Підтвердження діагнозу здійснюється за допомогою методу електроенцефалографії та методів нейровізуалізації (МРТ, СКТ). Помилковий діагноз встановлюють у 5-30% випадків. Імітувати епілепсію можуть ознаки і симптоми за інших захворювань і хворобливих станів, наприклад: обморок, гіпервентиляція, мігрень, нарколепсія, панічні атаки і дисоційовані конвульсії. Дисоційовані конвульсії спостерігаються у п’ятої частини всіх пацієнтів, що проходять лікування у неврологічному стаціонарі, в той час як серед пацієнтів із дисоційованими конвульсіями діагноз епілепсія встановлюється приблизно у 10% випадків. Диференційний діагноз вимагає обов’язкового проведення додаткових досліджень, оскільки дуже важко розрізнити епілептичні конвульсії від дисоційованих на підставі лише одного нападу. З одного боку є ризикованою недостатня діагностика епілептичної хвороби. Хворим на епілептичну хворобу протипоказана робота біля вогню, води, на висоті, біля рухомих механізмів їм не можна водити автотранспорт, користуватися вогнепальною зброєю. А з другого боку і не оправданою є гіпердіагностика епілептичної хвороби, що може призвести до нецільового використання державних коштів – призначення групи інвалідності в сумнівних випадках та інше. Враховуючи вищесказане доручати діагностику епілепсії можна лише досвідченим спеціалістам. Після встановлення діагнозу спеціаліст підбирає пацієнту медикаментозне лікування. Вилікуватися від епілепсії неможливо, але за умови відповідного лікування епілептичні напади можна стримати у 70% випадків. Окрім медикаментозного лікування, існує можливість проведення оперативного втручання, проведення нейростимуляції, може бути корисним дотримання лікувальної дієти, яка повністю забороняє алкогольні напої, велику кількість рідини, їжу важку для перетравлювання, великі кількості прянощів, копченостей та спецій, переїдання. В деяких випадках ефективним є дотримання постів та лікувальне голодування. Деякі епілептичні синдроми не рецидивують упродовж життя.

У значної частини хворих вдається досягти відміни лікувальних препаратів без поновлення нападів. Незалежно від причини приступів варто дотримуватися таких рекомендацій:

  • переконатися у відсутності небезпеки;
  • надавати домедичну допомогу на місці випадку, крім ситуацій, коли місце є небезпечним;
  • не намагатися насильно стримувати судомні рухи постраждалого;
  • вкласти постраждалого на рівну поверхню, підкласти під його голову м’які речі з метою попередження травм голови;
  • розстібнути одяг постраждалого;
  • повернути постраждалого на бік для запобігання потраплянню до верхніх дихальних шляхів слини, крові тощо;
  • не слід розкривати рот у постраждалого за допомогою підручних засобів;
  • не потрібно силоміць вливати рідину та будь-які ліки до рота постраждалого під час судом;
  • після припинення судом оглянути постраждалого, визначити наявність свідомості та дихання. За відсутності дихання розпочати серцево-легеневу реанімацію;
  • викликати за номером 103 бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
  • забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
  • за погіршення стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

КОЛИ ТРЕБА ВИКЛИКАТИ “ШВИДКУ”

Судоми не завжди потребують екстреної медичної допомоги і не потрібно завжди викликати швидку.

Ви повинні викликати швидку якщо:

  • приступ триває п’ять хвилин або довше;
  • приступи повторюються один за одним безперервно; 
  • це перший напад судом; 
  • людина травмувалася під час судом (наприклад, падіння); 
  • судоми відбуваються у воді; 
  • людина вагітна або страждає на діабет.

Лариса Білокінь, лікар-невролог КНП « Кобеляцька ЦРЛ»

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

4 + eight =