ЕНДОМЕТРІОЗ У ПІДЛІТКІВ

13 березня – Всесвітній день обізнаності про ендометріоз

Ендометріоїдна хвороба – це гормонально залежне системне захворювання, при якому відбувається доброякісне розростання тканини, подібної до ендометрія за морфологічними і функціональними властивостями, на тлі порушення гормонального, імунного балансу та апоптозу за наявності генетичної схильності. Підґрунтя патології – наявність ектопічного ендометрію в поєднанні із проявами клітинної активності, набряку і неспецифічного запалення в місцях ураження з наступним утворенням спайок і порушенням фізіологічних процесів і, особливо, генеративної функції. Частота захворювання становить від 7 до 50%, а серед жінок із безплідністю – від 20 до 50%. Таке збільшення загальної поширеності ендометріозу зумовлене, з одного боку, поліпшенням діагностичних можливостей, а з іншого – погіршенням стану навколишнього середовища, стресами. І хоча ця патологія частіше виникає у жінок репродуктивного віку, відзначають наявність ендометріозу в дівчат і підлітків.

Характерними особливостями ендометріозу є його схильність до інфільтративного проростання клітин ендометрію в навколишні тканини аж до прямої кишки та сечового міхура, можливість міграції ектопічного ендометрію у віддалені органи (легені, очі, пупок та ін.). Доведено ретроградне закидання менструальної крові і частин ендометрія з матки в черевну порожнину і в нетипові місця та можливість проникнення клітин ендометрія через кровоносні і лімфатичні судини, а також через базальну мембрану в товщу ендометрію. До основних чинників, що сприяють формуванню ендометріозу, належать високий інфекційний індекс у дитинстві; порушення ендокринного статусу; порушення менструального циклу (наявність в анамнезі великої кількості менструальних циклів, коротких менструальних циклів, тривалих періодів кровотеч); зниження імунологічної толерантності; запальні захворювання статевих органів; внутрішньоматкові втручання (аборт); часті хірургічні втручання; травми пологових шляхів; спадкова схильність(наявність ендометріозу у матері).

Велике значення у виникненні та прогресуванні ендометріозу мають соціальні чинники: погіршення екології, стресові ситуації, зміна поведінки сучасних жінок.

Ендометріоз вперше було описано в 1921 р.  Відтоді етіологія, патогенез і методи лікування захворювання залишаються предметом дискусій і наукових досліджень.

У 1927 р. автор виклав теорію захворювання, згідно з якою, ендометріоз розвивається в результаті імплантації клітин ендометрію, що потрапляють у черевну порожнину шляхом ретроградного занесення менструальних виділень. На його думку, ендометріальні клітини можуть поширюватися кровоносним і лімфатичним шляхом або під час оперативних втручань, що супроводжуються порушенням цілісності порожнини матки. І наразі ця гіпотеза є провідною.

Ембріональна теорія полягає в тому, що ендометріоз розвивається зі змінених ділянок зародкової тканини, з якої у процесі ембріогенезу формуються жіночі статеві органи.

Виявлення клінічно активного ендометріозу в дівчаток за відсутності пологів та хірургічного втручання, починаючи з віку 11-12 років, а також поєднання його з аномаліями сечових і статевих органів і травного тракту є цьому підтвердженням.

Метапластична теорія ендометріозу була запропонована Н.С. Івановим. Згідно з нею ендометріоз розвивається як наслідок метаплазії ембріональної очеревини або целемічного епітелію. Однак ця теорія, за відсутності доказів, втратила своє значення.

Гормональна теорія пов’язує виникнення захворювання з порушенням гормональної регуляції в системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчники, органах-мішенях, а також порушенням рецепторних зв’язків.

Імунологічна теорія набула чинності останнім часом з огляду на велике значення змін в імунній системі при цьому захворюванні. Так при ендометріозі відмічають прояви дисфункції імунної системи, порушення клітинного і гуморального, загального і місцевого імунітету, недостатність імуноцитів.

Не викликає сумнівів роль у розвитку ендометріозу генетичних чинників(сімейний ендометріоз, захворювання монозиготних близнюків).

Теорія порушення апоптозу досить нова. Встановлено зниження апоптозу при ендометріозі як в еутопічному так і в ектопічному ендометрії.

Класифікацію ендометріозу вже розроблено. Прийнято виділяти дві основні групи захворювання: генітальний ендометріоз, який у свою чергу поділяють на внутрішній (матки і маткових труб) і зовнішній, та  екстрагенітальний.

Клінічні ознаки генітального ендометріозу характеризуються різноманітністю – від безсимптомного перебігу до картини гострого живота. Найчастішою клінічною ознакою є больовий синдром, пов’язаний із менструальним циклом; біль з’являється перед менструацією та посилюється під час неї.

Різноманітність симптомів зумовлена різною локалізацією генітального ендометріозу, ступенем їх поширення, порушенням функції статевих органів, наявність супутньої патології.

Дисменорея – найпоширеніший прояв захворювання, особливо у хворих молодого віку. Вона може починатися за 1-3 доби до початку менструації і досягає максимуму в першу-третю добу менструації. Дисменорея може бути зумовлена менструальною кровотечею у порожнину органа або тканини і збільшенням тиску у них, ретроградною менструацією і  подразненням очеревини.

Дуже важливим є той факт, що прояви дисменореї у хворих на генітальний ендометріоз здебільшого відмічається вже з періоду менархе, що слід враховувати у дівчаток.

  Тазовий біль, що не пов’язаний з менструальним циклом, спостерігається у 16-24% пацієнток. У більшості випадків цей біль зумовлений вторинним запальним процесом, який розвивається в уражених ендометрієм органах.

Диспареурія як клінічна ознака генітального ендометріозу відзначається у 26-70% хворих переважно в разі локалізації ураження в прямокишково-матковій заглибині, крижово-маткових зв’язках, прямокишково-піхвовій  перетинці  та піхві.

Геморагічний синдром діагностують рідко у 25-30% випадків у вигляді як предменструальних, так і постменструальних кровомазань, гіперполіменореї,  порушень менструального циклу і менорагій. Він переважно виникає у хворих на аденоміоз.

Дуже важливим і, на жаль, частим симптомом генітального ендометріозу є безплідність.

Причиною її можуть бути, як анатомічні зміни труб, яєчників унаслідок ураження вогнищами геніального ендометріозу, так і порушення гормонального та імунологічного гомеостазу.

Застосовують такі інструментальні методи дослідження генітального ендометріозу: УЗД (трансабдомінально та трансвагінальною), ендоскопічне дослідження (кольпоскопія, ректороманоскопія, лапароскопія); МРТ, цитологічний метод дослідження; гістологія матеріалу, узятого при біопсії.

Усе більшого значення в діагностиці ендометріозу і диференційній діагностиці його зі злоякісними пухлинами набуває визначених онкоантигенів СА-19-9, СЕА; СА125 та СА72-41. При виборі методу лікування слід враховувати вік хворої, локалізацію та ступінь поширення ендометріозу, наявне преморбідне тло, визначеність клінічних проявів, тривалість захворювання і наявність супутньої патології, стан органів-мішеней  (молочних залоз, ендометрія, кісткової тканини).

Лікувальні заходи включають спостереження; консервативне лікування, основними компонентами якого є гормональна терапія, неспецифічна протизапальна терапія, імуномодуляційна, системна ензимотерапія і знеболювальна терапія;  хірургічне лікування (лапароскопія або лапаротомія), що передбачає видалення вогнищ ендометріозу зі збереженням статевих органів; комбіноване лікування.

Важливим кроком в оптимізації надання допомоги підліткам при ендометріозі є продуманий вибір лікувальних заходів.

Естроген-гестагенні препарати залишаються важливими в лікуванні пацієнток з генітальним ендометріозом. Перевагу віддають КОК, що містять мінімум естрогенного компоненту і прогестини з вираженою антипроліферативною активністю: дієногест (Жанін, Силует, Клайра).

Режим приймання КОК у перші 3-4 місяці безперервно.

Тривалість лікування при малих формах ендометріозу – тривало.

Призначають різні імунокоригувальні препарати (Тактивін, Тималін, Спленін).

Водночас існують переконливі докази щодо доцільності включення до схеми лікування генітального ендометріозу  протизапальних засобів, гепатопротекторів, симптоматичних  препаратів для усунення больового синдрому, а також  антиоксидантів. Для усунення больового синдрому доцільного використовувати препарати, що блокують синтез простогландинів (нестероїдні протизапальні засоби: Індометацин, Олфен, Диклофенак).

Профілактика ендометріозу  полягає в проведенні санітарно-виховних заходів, спрямованих на охорону здоров’я  дівчаток  ще в пубертатний період, профілактиці та своєчасному лікуванні запальних процесів статевих органів, обережному проведенні різних внутрішньоматкових втручань, запобіганні травмам статевих органів, своєчасному та повноцінному лікуванні ендокринних порушень.

Особливого значення набуває питання своєчасного встановлення правильного діагнозу, що дає змогу розпочати адекватне лікування, спрямоване на припинення подальшого розвитку захворювання та запобігають його ускладненням.    

Галина Гулак, лікар-гінеколог дитячого та підліткового віку дитя чого поліклінічного відділення №2 КП «Дитяча іська клінічна лікарня Полтавської міської ради»

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

one × 2 =