Резонансними з точки зору санітарно-епідеміологічного благополуччя України стали випадки дифтерії, зареєстровані у жовтні цього року в Закарпатській області. До інфекційної лікарні потрапили 15 студентів Ужгородського університету, яким лабораторно підтверджено діагноз дифтерії. В університеті оголошено карантин, проводиться масова імунізація. Але, як виявилось, сироватки для хворих не вистачило. Лише вона може врятувати людину під час виникнення хвороби при негайному її застосуванню. Ситуація надзвичайна і загрозлива.
Поява хоча би одного випадку дифтерії для цивілізованих країн є надзвичайною ситуацією. Дифтерія належить до керованих інфекцій, тобто вражає переважно неімунізованих людей. Широке проведення імунопрофілактики дозволяє взяти це підступне інфекційне захворювання під суворий контроль і не допустити його епідемії та вкорінення.
Виникнення епідемії кору засвідчило провали планової імунізації населення в Україні.
Дифтерія повертається тому, що вакцинація у різних вікових групах за останні роки була зірвана. Наприклад, у Закарпатській області вона сягала лише 48 відсотків (замість 95). Це – критична межа.
У нашій області у 2010 році діти до одного року були охоплені щепленнями лише на 50,5 відсотка, у 2011 – 28 відсотків, 2014 – 23,9, 2015 – 14,9, 2016 – 13,2. За 9 місяців цього року щеплено 64,4 відсотка немовлят.
Серед дорослого населення області ситуація катастрофічна. У 2010 році було щеплено 35,2 відсотка, у 2011 – 12,9 відсотка, у 2012 – 29,8. У 2013 році показник щеплення – 0! У 2014-му щеплено 1відсоток, у 2015-му знову 0, у 2016 – 8,9 відсотка. За 9 місяців цього року вакциновано 51,6 відсотка дорослих.
Не щеплене населення – це загроза повернення дифтерії, яка може укорінитися на довгі часи і викликати епідемію. Після розвалу Радянського Союзу в 90-х роках ХХ сторіччя в Україні захворіло понад 17 тисяч людей, 696 із них померли. У нашій області захворіло 312 осіб, із них померли 52 дитини та 1 дорослий. Причиною епідемії дифтерії тоді була нестача вакцин та антивакцинальна пропаганда.
Головний механізм передачі дифтерії – крапельний. Збудник, який локалізується у рото- і носоглотці під час розмови, кашлю, чхання виділяється у довкілля й інфікує людей. Можливі шляхи передачі інфекції – пиловий, контактно-побутовий (рушники, подушки, іграшки, шкільно-письмові прилади), а також аліментарний (молокопродукти). Дифтерія проявляється від легких форм до тяжких – із розвитком інфекційно-токсичного шоку, який закінчується летально. Летальність від дифтерії може сягати до 50 відсотків. Вона вражає ротоглотку, гортань, починається під виглядом ангіни, вражає серцево-судинну систему, нирки, нервову систему, а також очі, шкіру та статеві органи.
За останні 7 років в Україні зареєстровано 37 випадків дифтерії, в тім числі семеро дітей. Нещодавно у Києві зареєстровано один випадок у школяра, який не був щеплений, та в жінки. Захворів на дифтерію чоловік у Тернополі. Тоді із сироваткою також були проблеми.
Хворих на дифтерію обов’язково госпіталізують і лікують у лікувально-профілактичному закладі. Режим хворого – обов’язково ліжковий.
Основою специфічного лікування є своєчасно введена протидифтерійна анатоксична сироватка. Лише вона може врятувати хворого.
Вакцинація проти дифтерії проводиться у віці 2-х, 4-х та 6 місяців. У 18 місяців проводять першу ревакцинацію. Наступні ревакцинації проводять у віці 6–ти, 16 – ти, 26 років і кожні наступні 10 років.
У зв’язку з погіршенням санепідситуації по дифтерії в Україні, критичним станом охоплення щепленнями населення різних вікових груп, особливо серед дорослих, рекомендуємо невідкладно звернутись до медичних працівників лікувально-профілактичних закладів для проведення щеплень та захистити себе і своїх дітей від нападу цього жорсткого небезпечного інфекційного захворювання. Бажано, щоб керівники всіх підприємств, установ, організацій усіх форм власності також подбали про своїх працівників. Вакцина в лікувально-профілактичних закладах є. Лише вакцинація не дозволить вкорінитись дифтерії на багато років та загрожувати здоров’ю і життю людей. Тому вибір за вами.Захищаємо своє здоров’я та життя.
Олександр Катрушов,голова обласного наукового товариства лікарів-епідеміологів, гігієністів, завідувач кафедри гігієни,екології та охорони праці в галузі Української медичної стоматологічної академії, доктор медичних наук, професор.
Валентин Шаповал, лікар-епідеміолог відділення особливо небезпечних інфекцій ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент.
Ольга Шаповал, лікар-інфекціоніст І-ї міської клінічної лікарні м. Полтави
Світлина обкладинки: Аргумент