БРОНХОЛЕГЕНЕВА ДИСПЛАЗІЯ

5 квітня – День неонатолога в Україні

        Брохнолегенева дисплазія (БЛД) – це хронічне обструктивне захворювання легень у дітей раннього віку, які мали у ранній постнатальний (післяутробний, постембріональний) період респіраторні розлади, що вимагало застосування штучної вентиляції легень (ШВЛ) і в подальшому – кисневої терапії впродовж не менше 21–28 днів, із наявністю рентгенологічних змін у вигляді гіперінфляції та ателектазів легень.

        Розвитку бронхолегеневої дисплазіяї сприяють  незрілість легень недоношеної дитини,  токсична дія кисню,  баротравма легень,  респіраторні розлади,  інфекція,  набряк легень, легенева гіпертензія,  спадкова схильність,  гіповітамінози А та Е.

        Подальший, після періоду новонародженості, перебіг БЛД є хвилеподібним, залежить від вираженості морфологічних і функціональних порушень. У більшості хворих відзначається повільне, але чітке покращення, нормалізація стану відбувається через 6–12 місяців, однак у частини дітей ці порушення зберігаються протягом більш тривалого часу. Разом з тим, можливе й одужання хворих з БЛД, що пояснюється тим, що поруч з фіброзно-проліферативними процесами у недоношених відбувається регенерація легеневої тканини і продовжується подальший ріст і розвиток легень.

Фармакологічне прискорення дозрівання легень

Пренатальна профілактика РДС прискорює дозрівання синтезу сурфактанту і є одним з ефективних методів зниження частоти і тяжкості БЛД. Народження дитини без респіраторного дистрес-синдрому (РДС) дозволяє уникнути застосування ШВЛ, а тому – механічної (з позитивним тиском) і хімічної (киснем) травми легень. Одним із найбільш поширених методів пренатальної профілактики РДС є терапія глюкокортикостероїдами (ГКС), що стимулюють синтез сурфактанту у легенях плода. Раціональна етіопатогенетична терапія РДС у недоношеного новонародженого передбачає використання препаратів екзогенного сурфактанту. Цим досягається зниження тяжкості і тривалості захворювання. Отже, скорочується тривалість ШВЛ і оксигенотерапії загалом.

Підбір оптимального рівня респіраторної допомоги дитині

Вже немає сумнівів у тому, що ранній початок респіраторної допомоги дозволяє скоротити її тривалість та обмежитися більш м’якими параметрами як щодо тиску, так і щодо вмісту кисню. Раннє спонтанне дихання під постійним позитивним тиском дозволяє обмежити обсяг респіраторної допомоги в цих рамках, припинити прогресію РДС і уникнути необхідності проведення ШВЛ. За потреби проведення ШВЛ слід намагатися обмежитися мінімально достатнім рівнем пікового тиску і мінімально достатньою концентрацією кисню. Особливу проблему становить переведення дитини з ШВЛ на самостійне дихання. Це тривалий процес, що передбачає повільне зниження параметрів вентиляції, переведення дитини на СДППТ через назальні канюлі.

Коректна підтримка водного балансу та енергетичного забезпечення

Контроль водного балансу включає обмеження до 90% споживання рідини. Надмірна гідратація призводить до збільшення набряку легень і погіршення газообміну. Вже на ранніх стадіях розвитку БЛД діти потребують підвищеного енергетичного забезпечення. З перших днів життя метою парентерального харчування є попередження катаболічних процесів. Повноцінне парентеральне забезпечення білком, вуглеводами, жирами, вітамінами і мікроелементами критично важливе для обмеження подальшого ушкодження легень та створення умов для репарації. Що стосується дітей з уже сформованою БЛД, з точки зору характеристик водного балансу їх лікування має низку особливостей. Діти з БЛД погано переносять введення навіть нормальних кількостей рідини і схильні акумулювати її у легенях. Хворі з БЛД мають проблеми з харчуванням, що виражається у дисбалансі між потребою у харчуванні і обмеженням кількості рідини. Нерідко відбувається призупинка росту, тому калораж харчування у таких дітей має бути підвищеним, що зумовлено незрілістю, підвищеними енерговитратами на роботу дихання, високим рівнем метаболізму (додаткові витрати на енергетичне забезпечення запальної реакції). З метою досягнення нормальних темпів росту і розвитку необхідно споживати не менше 120– 150 ккал/кг на добу.

Проблема дефіциту антиоксидантного захисту

Про незрілість ферментних механізмів у недоношених відомо давно. Дослідження на тваринах і біологічному матеріалі людини підтверджують ефективність застосування супероксиддисмутази і каталази, що проявляється зменшенням ушкодження клітин, підвищенням виживаності і, можливо, запобіганням або зниженням тяжкості баротравми. Наразі системні ГКС використовують у постнатальний період не лише з метою профілактики розвитку БЛД, а й для лікування вже сформованого захворювання. Системні ГКС стабілізують клітинні і лізосомні мембрани, збільшують синтез сурфактанту, підвищують концентрацію вітаміну А у сироватці крові, інгібують простагландини та лейкотрієни, зменшують набряклість легеневої тканини і поліпшують мікроциркуляцію в ній. Зараз інтенсивно вивчається роль інгаляційних ГКС (беклометазон, будесонід, флутиказон) як альтернативи системним ГКС. Сучасні дані суперечливі: одні дослідники надають перевагу інгаляційному дексаметазону, інші не підтверджують його переваг. Стероїдна терапія передбачає два варіанти: раннє призначення ГКС для попередження формування БЛД (кінець 1-го – початок 2-го тижня життя, коли на фоні набряку легень розвивається інтерстиціальна емфізема) і терапія вже сформованої БЛД (з 2-го місяця життя). Згідно з сучасними даними рутинне використання дексаметазону при лікуванні БЛД не рекомендується внаслідок численної кількості негативних побічних реакцій. Його призначення виправдане лише за наявності вкрай вираженої легеневої симптоматики. Інгаляційні β2-адреноміметики також знайшли своє застосування у терапії БЛД. Сальбутамол є специфічним агоністом β2-рецепторів і його все частіше використовують у лікуванні дітей із БЛД. Завдяки бронхолітичному ефекту він знижує бронхіальний опір і збільшує прохідність бронхів. Однак, оскільки у перші тижні життя виражене розслаблення гладеньких м’язів бронхів не відбувається, рання інгаляційна терапія із застосуванням сальбутамолу не вважається виправданою. Системні бронходилататори, які найчастіше застосовуються в лікуванні дітей з БЛД, – метилксантини (еуфілін, кофеїн).

Антибіотикотерапія

Деякі дослідження, проведені в останні роки, виділяють Ureoplasma ureаlytіcum як фактор, що сприяє розвитку БЛД. Результати клінічних випробувань  демонструють зниження тяжкості перебігу патології на фоні терапії макролідами.

          Важливу роль в подальшому розвитку дитини відіграє своєчасна та повна імунізація та реабілітація, направлена на фізичний розвиток дитини.

Андрій Бєлорус, завідувач неонатальним стаціонаром, лікар – анестезіолог дитячий КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського ПОР».

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

one × three =