27 КВІТНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ НЮХУ

На розлади нюхової функції страждає приблизно 19% населення старше 20 років та 25% старше 50 років. Закономірною вважається втрата нюху з віком. Кожна 8 людина у віці з 53 до 91 року страждає на втрату нюху.

Виділяють такі порушення нюху, як аносмія (R43.0) – повна тотальна втрата нюху, та паросмія (R43.1) – спотворене сприйняття запахів.

За причиною виникнення розрізняють вроджені і набуті розлади нюхового аналізатора. Набуті розлади, в свою чергу, поділяють на кондуктивні і перцептивні (нейросенсорні).

Причинами розвитку кондуктивних порушень функції нюхового аналізатора є порушення надходження повітря із молекулами аромату до порожнини носа і його рівномірний розподіл безпосередньо в порожнині носа. До таких порушень призводять: порушення анатомії порожнини носа (деформація зовнішнього носа, викривлення перегородки); синехії нюхової ділянки порожнини носа; поліпозні ураження слизової оболонки носа; гіпертрофічні риніти; деякі форми алергічної риносинусопатії; атрезії присінку носа і хоан; сторонні тіла у порожнині носа.

Також до кондуктивних порушень належать порушення, пов’язані зі зниженням функції залоз Брумена у слизовій оболонці порожнини носа, і, як наслідок, – зниження або повна відсутність продукції слизу, що забезпечує щільний контакт пахучих речовин, які знаходяться у повітрі, із рецепторними клітинами нейроепітелію нюхового аналізатора. Ця патологія часто зустрічається у хворих на гіпотрофічний і атрофічний риніти, озену, дистрофічну форму склероми.

Окремо серед кондуктивних порушень нюхового аналізатора слід виділити порушення, спричинені оперативними втручаннями, наприклад, тотальною ларингектомією або операціями, наслідком яких є довічне носіння трахеостоми. У цих випадках відбувається повне розділення верхніх і нижніх дихальних шляхів, що веде до низки порушень з боку функції порожнини носа, в тому числі і сприйняття запахів.

Перцептивні розлади нюху виникають внаслідок: перенесених нейроінфекційних захворювань; впливу нейротоксичних лікарських препаратів і хімічних речовин; перенесених черепномозкових травм; захворювань, що пов’язані з гострими розладами мозкового кровообігу.

Також особливе місце посідає патологія, пов’язана з ураженням головного мозку і (або) деструктивними змінами кісток черепа внаслідок ураження онкологічними процесами.

Для виявлення порушень функцій нюхового аналізатора використовують методику ольфактометрії. Ольфактометрія – це методика, що дозволяє виміряти чутливість нюхового аналізатора шляхом впливу на нього специфічними пахучими речовинами (одорантами).

Також метою ольфактометрії, окрім розпізнавання запахів (якісна одориметрія), є визначення нюхового порогу (кількісна одориметрія), що відповідно впливає на визначення ступеня порушення функції нюхового аналізатора.

Нюховий поріг – це мінімальна кількість (або концентрація) пахучої рідини, при подразненні якою може бути зареєстрована реакція збудження нюхового аналізатора. Використовують багато методів для реєстрації нюхових порогів у людей і виявлення порушень функцій нюхового аналізатора. Їх поділяють на об’єктивні і суб’єктивні методи.

Серед об’єктивних методик виділяють реєстрацію біопотенціалів мозку при подразненні нюхового аналізатора одорантами за допомогою електроенцефалографа; реєстрацію ольфактоокулярного та ольфактореспіраторного рефлексів у результаті подразнення нюхового аналізатора за допомогою відповідних одорантів; досліджують відповідні зміни з боку серцево-судинної системи у відповідь на подразнення нюхового аналізатора.

Але через додаткову потребу у технічному забезпеченні інструментарієм і відповідними спеціалістами, які можуть інтерпретувати дані, отримані під час цих досліджень, кількість клінік, у яких вони виконуються, досить обмежена.

Частіше використовують суб’єктивні методи дослідження. Одним із найперших таких методів був тест, який запропонував В.І. Воячек (1934). Він базувався на використанні речовин із різкими, вираженими запахами у міру їх посилення і переважною дією як на ольфакторну чутливість (настоянка валеріани, бджолиний мед, мелена кава, тютюн), так і на тригемінальну чутливість (нашатирний спирт, ментол).

Якщо пацієнт не відчуває 2-3 речовини – це оцінюється як гіпосмія. Якщо не відчуває нашатирного спирту – аносмія.

З часом ці проби вдосконалювалися, і на сьогодні існує багато методик суб’єктивного дослідження функції нюхового аналізатора. Серед них слід виділити пасивні (коли дослідження проводять за рахунок того, що пацієнт сам вдихає концентрат пахучої речовини) та активні методики (коли розчин концентрованого одоранту під тиском повітря потрапляє у порожнини носа).

Найбільш інформативним і ємнісним методом для практичної діяльності лікарів будь-якої спеціальності, які у своїй практиці стикаються з проблемами порушення сприйняття запаху, є методика ольфактометрії, що була описана у роботі О.О. Кіцера і полягає у дослідженні функції нюхового аналізатора за рахунок дії на нього речовин різної рецепторної направленості.

Методика проведення дослідження наступна: розчини вміщують у непрозорі скляні колби (автор рекомендує використовувати пікнометри об’ємом 5 мл) з притертими кришками, нумерують відповідно до речовини. Далі досліджувач бере кожен резервуар з одорантом окремо, попередньо зігрівши його до температури 20–24°С, просить пацієнта закрити очі, щоб виключити можливість візуальної ідентифікації речовини, і підносить шийку колби з одорантом окремо до кожної ніздрі за умови, що сусідня ніздря закрита пальцем шляхом притискання крила носа у напрямку носової перетинки. Лікар просить пацієнта вдихнути і розпізнати запах діючої речовини або дати характеристику запаху. Досліди з різними речовинами проводять з інтервалом у 20–30 с, щоб уникнути ольфакторної адаптації пацієнта. Також слід починати з одорантів, що діють переважно на ольфакторну чутливість, і у міру дослідження переходити на пахучі речовини, що мають змішану дію. Результати дослідження оцінюють за наступними критеріями: чи присутня нюхова чутливість взагалі; яка група речовин сприймається гірше з боку нюхового аналізатора, а які речовини не сприймаються взагалі; чи наявні симптоми порушення або викривлення сприймання властивостей окремих запахів; яка група одорантів сприймається найкраще, яка гірше або взагалі не сприймається.

Проведення цього відносно нескладного дослідження дозволяє лікарям усіх спеціальностей виявити механізм порушення функцій нюхового аналізатора і відповідно до отриманих даних визначитися з подальшою тактикою дообстеження або лікування хворого.

Найчастішими причинами втрати нюху та діагнози, що супроводжуються порушенням нюхової функції (за версією дослідників Пенсільванського університету 2002 року) з боку носової порожнини та приносових пазух є риносинусит, поліпи носової порожнини, синехії нюхової ділянки, сторонні тіла; з боку верхніх дихальних органів: бактеріальні та вірусні інфекційні захворювання; з боку нервової системи: гостре порушення мозкового кровообігу, хвороба Альцгеймера, Паркінсона, травми голови, параліч Белла; з боку ендокринної системи: цукровий діабет, гіпотиреоз.

Лариса Чередніченко, лікар-отоларинголог КП «4-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради».

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

four × two =